Архив блога

Неймовірна історія кохання двох фотографів

lovestory14
Аарон - молодий і креативний фотограф, який живе в Америці. Рози теж фотограф, але живе у Великобританії. Волею випадку вони помітили одне одного в інтернеті. Молоді люди стали пильно стежити за роботами один одного, що вилилося у взаємну симпатію. А далі сталася просто приголомшлива річ: закохані придумали робити спільні фотографії, перебуваючи при цьому за 7 тисяч кілометрів один від одного.

 
Рози фотографировала себя и отправляла результат Аарону, который подбирал свет, цвет, интерьер в тему снимка Рози, «склеивал» ее кадр со своей фотографией и создавал единый коллаж.

Джерело: Adme
Я повинен був знайти тебе, щоб сказати: «Ти мені потрібна»
«Це наше перше спільне фото, хоч ми ніколи і не бачилися. Скоро я буду найщасливішою дівчиною ». В результаті виходило так, що здогадатися про те, що ці молоді люди не разом, було практично неможливо. «Ми вирішили створити свій світ, в якому ми можемо бути разом. На цих фотографіях ми так близькі, немов ми справжня пара. Так ми можемо висловити любов один до одного », - написали хлопці в своєму блозі.
Здається, наша історія ніколи не скінчиться
«Хтось запитав мене сьогодні, як я і Аарон справляємося з відстанню. Зрештою, 4500 миль - це досить далеко ... Але, чесно кажучи, я навіть не помічаю цього. Щоночі, коли ми розмовляємо по телефону, ми засипаємо разом. І я відраховую хвилини, коли він повернеться до мене і ми будемо спати на одній подушці ». Вместе, но так далеко
«Я думаю, що ми скоро зустрінемося і що ми зараз ближче, ніж будь-коли. Щоночі я відчуваю, що він поруч зі мною, а не через тисячі кілометрів проводів телефонних ліній. Ми майже разом, і це найнеймовірніше почуття в світі! » На один шаг ближе друг к другу
Ми відкриваємо світ разом
втрачаємо голову
«Минуло два місяці з тих пір, як ми стали залежні один від одного, і я закохалася в нього по вуха».
поцілунок
«Таким повинен бути наш перший поцілунок».
Поглощен тобою
«Ми зробили цей знімок, взявши за основу мою спальню. На все це пішло близько 2,5 годин, але результат вийшов просто чарівним. Ми так близько і так далеко ». «Я ніколи не потребувала когось так сильно за все моє життя, і тепер я відчуваю себе такою безпорадною. Я ніколи не любила так беззастережно, як Аарон любить мене. Він найдивовижніший людина на цій землі. Хочу до тебе". З тобою
«Я так рада, що ми нарешті скоро побачимося, і дуже схвильована перед нашою майбутньою зустріччю».
Історія, яку розповіла сама Розі, швидко розійшлася по всьому інтернету, і фотографії закоханих отримали величезну кількість відгуків. Через 9,5 місяців таких відносин молоді люди зустрілися в Англії на День святого Валентина.
«Когда сегодня утром я отправилась на встречу с Аароном в аэропорту, я была очень взволнована и постоянно нервничала. И когда я не увидела его среди пассажиров прилетевшего самолета, то стала беспокоиться. В этот момент ко мне подошла какая-то старушка и спросила, действительно ли я Рози Харди. “Черт возьми, меня опять обманули”, — подумала я. Затем она объяснила, что сидела рядом с Аароном во время рейса и что нам будет действительно весело друг с другом. Еще она сказала, что в связи с тем, что у него много багажа, и из-за того, что он не смог объяснить, зачем прилетел в Англию, его задержали на таможне. Я жутко перепугалась! В этот самый момент Аарон подкрался ко мне сзади и взял меня на руки! Это было просто прекрасно! Наша история только начинается!»

Вшанування пам’яті загиблих на Майдані (фотогалерея)

Кияни, очевидці тих подій та родичі полеглих несуть квіти та лампадки до Алеї Героїв Небесної сотні. Біля Хреста пам'яті Героїв Небесної сотні відбувся спільний поминальний молебень, присутні вшанували пам'ять загиблих під час подій 2014-го хвилиною мовчання. 
 

1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11

Гонконг в 3D: лестницы, террасы, трамвай


Прилетев в Гонконг рано утром, я прогулялся по его склонам, и тут же вспомнил что меня в нём так привлекает. Давайте я и вам расскажу, за что я так люблю этот город. Если кратко, то за его трёхмерность. В любом другом городе, это был бы вид с какого-нибудь высокого балкона:



А здесь, я сфотографировал этот кадр с одной из многих террас, которые служат общественными пространствами многоярусного города. Лестницы и террасы - в них и есть неповторимый шарм Гонконга.

Центральный Гонконг это в первую очередь остров. За береговой линией офисных небоскрёбов видно, что в центре него высится гора. Это Пик Виктории.



Рано утром, после длинного перелёта в роскошном первом классе (за бесценок), я тут же отправился вверх на этот Пик.

Его склоны начинаются уже через пару кварталов от берега, и поднимаются вверх под довольно большим углом. Строителей Гонконга, где с местом дефицит, это не смутило, и город построили прямо на этих склонах. Большинство главных улиц проходят параллельно береговой линии, а те редкие, что ведут вглубь острова выглядят вот так:



Вот та же самая улица, но уже с видом сверху вниз. Если приглядеться, видно, что через квартал она становится пешеходной.



И в этом то весь прикол. Это для машин такие перпендикулярные улицы - редкость. А для пешеходов их гораздо больше, потому что в отличии от машин, пешеходы умеют ходить по лестницам. А улих-лестниц в Гонконге очень много. Некоторые (ближе к воде) довольно пологие.



Другие значительно более крутые.



В центральном Гонконге у пешехода перед машинами преимущество. Вот я для сравнения посмотрел как добираться от моего отеля до точке глубже в городе. Пешком (серыми точечками) шесть минут на прямую. На машине (синим и жёлтым) семь минут зиг-загов.



Вот как это выглядит на деле. Такси едет в объезд (про Гонконгские такси написал отдельно), а пешеходы идут по лесенке прямо. Город, где пешеходам легче и удобнее передвигаться, чем на машине, это же замечательно!



Жители Гонконга любят свои лестничные улицы, часто отдыхают на них, иногда прямо на их ступеньках. Власти держат город в чистоте, так что тут можно посидеть не опасаясь испачкать одежду. Стены таких улиц украшены неплохим стрит-артом, хотя до уровня нью-йоркского Бушвика тут ещё не доросли. Про гонконгские уличные художества я написал отдельный пост.



Скамеечки на таких улицах тоже нередко встречаются, на случай если кому-то культура не позволяет сидеть на земле.



Урбанисты возразят: лестницы это для молодых и сильных хорошо. А как же пожилое население? Не волнуйтесь! В Гонконке даже люди в возрасте без труда ходят по этим склонам ступенькам, они ведь всю жизнь тренируются.

Сидение на лестнице тоже не только для молодых. Вот горожанин средних лет вышел спокойно покурить свой странный бамбуковый агрегат. Агрегат похож на трубки, которые курят во Вьетнаме.



На таких улицах даже общественные туалеты есть, построенные под подобающим углом.



Если ходить пешком в гору по лестнице это не ваше, власти Гонконга построили уникальную эскалаторную улицу. Звучит это как нечто из фантастических книг: движущиеся тротуары и всё такое. На деле, это просто серия надземных переходов и уличных эскалаторов, которые из даунтауна ведут в дорогой район Мид-левелс.



Чтоб сэкономить место и деньги, эскалаторы односторонние. Рано утром они работают только на спуск, а около 10:30 система меняет направление и остаток дня поднимается вверх. Построили её в 1993, чтоб уменьшить количество машин, которые заполоняли узкие улицы днём.



В итоге заторы никуда не делись, несмотря на то, что система перевозит свыше 80,000 человек в день. Зато город получил уникальную, пусть и не самую элегантную достопримечательность. Эскалаторы добавляют ещё один уровень и без того многоярусному мегаполису.



Вот так поднимаешься по этой улице, и сбоку есть выход в маленький зелёный скверик, расположенный на высоте трёх этажей над землёй. Маленький уголок тени и спокойствия посреди городского хаоса. Мини-парк на террасе.



Здорово, что в Гонконге таких мест полно, и они часто позволяют увидеть улицы с высоты. Так как город на склоне, можно просто зайти в сквер с одной стороны квартала, а на другом его конце оказаться очень высоко в воздухе.



Общественные террасы разбросанны по всему городу - я каждый раз набредаю на новые, сворачивая в самые случайные переулки. Вот тут например раньше не был. Заметьте, на этой террасе двери лифтов - можно спуститься прямо на улицу, не обходя вокруг.



Но такие входы надо знать, ведь с улицы никогда не знаешь куда приведёт отдельно взятый лифт.



С таких террас очень хорошо смотреть вниз на гонконгские лестницы.



Запутанность города меня тоже привлекает. Помните, как детьми мы мечтали о средневековых замках с их башнями, замысловатыми корридорами, о лабиринтах с потайными ходами, о туннелях и мостиках? Гонконг воплощает всё это в масштабах целого города!



Поднимаясь выше и выше от берега стоит иногда оглядываться назад, ведь с каждым разом вид будет лучше и лучше.



В итоге, пешком или на эскалаторе, вы попадаете в район Мид-левелс. Как ясно из названия, это уровень где-то по середине Пика Виктории. Здесь стоят дорогие жилые высотки. В них обитают богатые гонконгцы и европейцы, переехавшие в город по работе (в основном в сфере финансов). Жильё здесь очень дорогое.



В Мид-левелс гораздо больше зелени, а террасы тут больше похожи на усадьбы дворян.



На террасах можно найти всё что угодно. Хотите футбольное поле?



Может быть теннисный корт? (О детских площадках и говорить нечего, все жители Мид-левелс семейные, и разных горок и лазалок тут полно.)



Вот какие террасы бывают. Хотя на Мид-левелс они нередко частные, только для жильцов этих зданий. Но если с достаточно уверенным видом зайти, будучи европейской внешности, шанс велик, что никто вас не остановит. Мы как-то в 2011 с Мишей так облазили один элитный комплекс. Там было столько теннисных кортов и бассейнов, что мы думали мы в какой-то спорт-клуб попали. Только потом я понял, что это просто жильё для богатых.



В Мид-левелс порой ощющаешь себя в таком горно-городском лесу. Вроде тут лестницы а не горы, но столько деревьев везде, что каким-то образом создаётся эффект дикой природы, прямо между небоскрёбами.



Местные деревья кстати ещё те приспособленцы. Им приходится буквально на весу удерживаться корнями за крутые стены террас.



По Мид-левелс машины ездят чуть полегче, чем внизу, но и здесь им приходится наматывать очень фигурные зиг-заги.



Чтоб обезопасить крутые повороты, повсюду стоят дорожные зеркала. В них очень удобно селфи снимать.



У такого уникально лестничного города, как Гонконг должна быть и уникальная система общественного транспорта. Там внизу у воды ходят знаменитые двухэтажные трамвайчики - про них все и так знают. А вот по склонам Мид-левелс ходит другой транспорт. Знаете что это?



Это остановка горного трамвая! На самом деле он конечно больше похож на фуникулёр, ходит на канате под сильным наклоном. Трамвай в основном туристический, и везёт людей на самый верх Пика Виктории. Но по дороге есть много таких вот остановок. Можно нажать кнопку, и проезжающий мимо трамвай остановится вас забрать. Ходят они каждые минут 15, надо только подождать.



А вот и он! В чисто гонконгском стиле тут над трамвайными рельсами проходит дорога. Многоярусность!



Трамвайчик ходит под хорошим наклоном. Кроме горного трамвая, в Гонконге есть ещё много уникальных видов транспорта.



Для таких любителей А) Трамваев, и Б) ходить пешком, как я, тут сделали Трамвайную Тропу.



Можно на протяжении большого участка пути идти по лестницам рядом с трамвайными рельсами. Это хорошее упражнение. Ходите так каждый день, и старость в Гонконге с его лестницами, вам не страшна.



Что вы думаете об улицах лестницах? Нравятся ли они вам так же как и мне? А запутанность? Лифты? Мостики и террасы? Если не нравятся, то наверное вам стоит посмотреть на совсем другой Гонконг.

Категория: Без рубрики  Оставить комментарий

Конкурс панорамной фотографии Epson International Pano 2017

Центр Дубая

Международный конкурс  Epson International Pano 2017 посвящен панорамной фотографии. В этом году за главные призы сражались 1 322 фотографа из 71 страны.


24 фото
00s
1. Прилетел. Озеро в Новом Южном Уэльсе, Австралия. (Фото Ray Jennings | The Epson International Pano Awards):
Озеро в Новому Південному Уельсі, Австралія

2. Ночной город Толедо, Испания. (Фото Jesus M. Garcia | The Epson International Pano Awards):
Нічне місто Толедо, Іспанія
3. Москва. (Фото Ivan Turukhano | The Epson International Pano Awards):
Москва
4. Красоты Исландии. (Фото Wojciech Kruczynski | The Epson International Pano Awards):
краси Ісландії
5. Хижины на побережье Эссекса в Великобритании. (Фото Darren Moore | The Epson International Pano Awards):
Хатини на узбережжі Ессекса у Великобританії
6. Пейзажи Испании. (Фото Juan Pablo de Miguel | The Epson International Pano Awards):
пейзажі Іспанії
7. В горах Китая. (Фото Cedar Kraus | The Epson International Pano Awards):
У горах Китаю
8. Центр Дубая. (Фото Sebastian Tontsch | The Epson International Pano Awards):
Центр Дубая
9. Туман и сосновая роща в Боэне, Южная Корея. (Фото Nate Merz | The Epson International Pano Awards):
Туман і сосновий гай в Боен, Південна Корея
10. Остров Ванкувер, Британская Колумбия, Канада. (Фото Adam Gibbs | The Epson International Pano Awards):
Острів Ванкувер, Британська Колумбія, Канада
11. Город Специя на побережье разбушевавшегося Лигурийского моря в итальянском регионе Лигурия, Италия. (Фото Paolo Lazzarotti | The Epson International Pano Awards):
Місто Спеція на узбережжі розбушувався Лігурійського моря в італійському регіоні Лігурія, Італія

12. Панорама Шанхая, Китай. (Фото Javier de la Torre | The Epson International Pano Awards):
Панорама Шанхая, Китай
13. Национальный парк Долины Смерти, Калифорния. Смотрите также «Ползущие камни Долины Смерти». (Фото Peter Coskun | The Epson International Pano Awards):
Національний парк Долини Смерті, Каліфорнія
14. Центр Сан-Франциско. (Фото Matteo Colombo | The Epson International Pano Awards):
Центр Сан-Франциско
16. Водопад Деттифосс, Исландия. (Фото Dustin Lefevre | The Epson International Pano Awards):
Dettifoss, Ісландія.
17. Пейзажи штата Юта, США. (Фото Dustin Lefevre | The Epson International Pano Awards):
Пейзажи штата Юта, США
18. Виршем, Германия. (Фото Moritz Esser | The Epson International Pano Awards):
Virshem, Німеччина
19. Парк Долина Монументов в США. (Фото Frederic Huber | The Epson International Pano Awards):
Парк Долина Монументов в США


20. Гора Лагажуо, Северная Италия. (Фото Isabella Tabacchi | The Epson International Pano Awards): Гора Лагажуо, Північна Італія
21. Извергающийся вулкан Кальбуко в Чили. (Фото Francisco Negroni | The Epson International Pano Awards):
Извергающийся вулкан Кальбуко в Чили
22. Сквозь Вселенную, Калифорния. (Фото Luca Benini | The Epson International Pano Awards):
Крізь Всесвіт, Каліфорнія
23. Озеро Блед на северо-западе Словении. (Фото Luca Benini | The Epson International Pano Awards):
Озеро Блед на северо-западе Словении
24. Победитель конкурса панорамной фотографии Epson International Pano 2017. Пейзаж на рассвете в провинции Гуанси в Китае. (Фото Jesus M. Garcia | The Epson International Pano Awards):
Пейзаж на рассвете в провинции Гуанси в Китае

Категория: Без рубрики  Оставить комментарий

200 км за 4 дні Закарпатським туристичним шляхом

 За сприяння громадської організації  Туристичне товариство «Карпатські стежки» , яка маркує Карпати, популяризує туристичний рух в Україні та виступає за збереження природи в Українських Карпатах, за чотири дні ми пробігли частину "Закарпатського туристичного шляху" від села Ділове до Міжгір'я, довжиною понад 200 кілометрів... Сфотографували та відмітили на карті стан 46-ти стовпчиків. Актуальну інформацію ми передали нашому другу з організації  - Олександру Бурсанову, який далі формує план по заміні або реставрації стовпчиків та знаків... Водночас, ми були раді допомогти та глибше проникнути в "кухню" маркування та відновлення карпатських стежок...
  В Українських Карпатах є два основні маршрути - Закарпатський туристичний шлях (ЗТШ), протяжністю близько 400 кілометрів, та Східно-карпатський туристичний шлях, довжина якого майже 200 кілометрів. Це є основою... Дані маршрути позначені червоною маркою,а всі інші являються другорядними та місцями сполучаються з основними. Вибрана нами частина ЗТШ включала най високогірнішу її половину. 
  Інтерактивна мапа нашого маршруту : 
 Формат наших бігових подорожей включає максимальний контакт з місцевим населенням... Ми намагаємось не зупинятись на ночівлю в готелях,хостелах, тощо... Нам важлива комунікація з місцевими, які не заангажовані грошовими відносинами... 
 Так і цього разу, в селі Ділове, ми зупинились на ночівлю в одного старця - діда Федіра, якому вже 86 років. Він проживає сам, його дружина померла кілька років тому... Діти працюють закордоном та інколи провідують...
  Дід сидів у своєму дворі на лавиці, та з самотнім виглядом споглядав як тягнеться ще один день життя... Ми підійшли до нього та запитали чи можемо зупинитись в його хаті на ночівлю... Сказали що нам потрібно тільки місце на підлозі та можливість приготувати свою їжу. Бачачи, що дідусю гроші не завадять, запропонували ще 100 грн... Дід погодився...
  Всередині будинку панувала чистота та порядок і навколишня територія також була дуже охайно прибрана. Навіть туалет з душем були у діда облаштовані в середині хати, а не на вулиці як у більшості. Найбільшим нашим здивуванням було те, що на його "кухні", з крану текла сірководнева вода... Напевно це і являється секретом довголіття дідуся...
  До того як натрапити на його садибу, ми пройшли близько десяти хатин, але ніхто не мав бажання нас прихистити. Та одинокий старець не пожалкував... Як тільки ми "розчехлили" укулеле у нього в саду та заграли декілька пісень, сусіди навпроти підійшли також послухати... Дід Федір аж пожвавішав побачивши такий інтерес... На його обличчі, хоч і на мить, та засяяла посмішка... Після концерту в саду, сусіди вже самі пропонували заночувати у них, та ми залишились у діда, повечеряли разом і послухали його історії... Як каже дідусь, його тут всі кличуть "венгром", бо ходить до греко-католицької церкви, а не до православної... Та з запалом додає, що він взагалі "чех"... Отаке воно колоритне Закарпаття...   
  Наступного ранку ми вибігли на мармароський хребет, заставши Мармароси в тумані...



   Від Попа Івана Мармароського до його Чорногірського тезки нас вже супроводжувало сонце...   

   Отже, за день, стартувавши з села Ділове, ми піднялись на вершину гори Піп Іван Мармароський, пробігли кордоном з Румунією, та подолавши 53 кілометри заночували на вершині гори Піп Іван Чорногірський в обсерваторії "Білий Слон"...

  Тут ми познайомились з рятувальником та водночас головним членом організації "Карпатські Стежки" -  Василем Фітсаком. Він являється ініціатором маркування ЗТШ та в поза службовий час,активно займається відновленням маркованих маршрутів... Саме він розповів нам про паспорти до кожного з них, про те що відновлювати маркування необхідно кожні 3-4 роки, а також, що на теперішній час необхідно відновлювати понад 1000 кілометрів маркованих стежок... Відновлення полягає в розчищені стежки від завалів та нанесені свіжого маркування...
 Щодо обсерваторії, то саме в цей час рятувальники проводили ремонтні роботи по утепленню приміщення, для більш комфортного знаходження на вершині... На ночівлю ми зручно розмістились на підлозі біля вікна"кухні". На бетонну підлогу нам постелили товсті листи пінопласту та надали додатково ковдри. Ми щиро вдячні хлопцям за їхню роботу, цікаву інформацію та прийом.
  Вранці ми пробігли Чорногірським хребтом  до руїн турбази біля села Кваси, де цього року розташовувалось наметове містечко пластунів - Крайовий мандрівний вишкільний табір "Говерля" , куди нас запросили розповісти українським скаутам про наш проект та поділитись досвідом в організації довготривалих подорожей...
  Головною нагородою, як завжди, були гарні пейзажі та гірська тиша...





  Наші наплічники на вершині Говерли...
  Ввечері ми були гостями в таборі українських скаутів... Вони нас почастували своєю вечерею, після чого ми провели для них невелику мотиваційну лекцію присвячену  подорожам, розповіли про наш забіг на 1000 кілометрів паломницьким шляхом Camio del Norte, а також зіграли під укулеле декілька своїх пісень...
  На ранок нас чекав Свидовець...     




  Третього дня ми пробігли Свидовецький хребет та зупинились на ночівлю в унікальному селі - Руська Мокра. Назву виправдовує клімат села...За рахунок тісного розташування між горами та частих опадів, тут постійно висока вологість, а сніг лежить в середньому 162 дні в році...
Нас у себе вдома прийняв рятувальник Іван Кузьміч. Від нього ми дізнались, що всього в Закарпатській області 66 рятувальників та що майже кожного року їх збирають на навчання... Розповів про наслідки повені 1998 та 2001 роках... Коли село було повністю відрізане від сполучення та доставка хліба проводилась гелікоптером... Про трагічний випадок, коли під час паводку вночі знесло та затопило цілу будівлю, поховавши заживо всю сім'ю - чоловіка з дружиною та двох дітей,тіла яких відкопували з намулу один за одним...
  На наступний день ми пробігли хребтом Красна та Пішконею, подолали за день 60 кілометрів та заночували на Синевірському перевалі, в 8-ми кілометрах від Міжгір'я... Позаду залишились понад 200 кілометрів шляху та 4 насичені дні...
  Хребет Красна :


  Село Колочава... :
  Хребет Пішконя :

 Всі ми, виходячи на маршрут, сподіваємось побачити орієнтир в якому напрямку рухатись та скільки кілометрів до бажаної вершини... Не кажучи вже, що даного роду інформація часом може врятувати життя... До прикладу, на стовпчиках розташований номер телефону рятувальної служби, який зі слів самих рятувальників, активно використовують наші та іноземні туристи для виклику допомоги... З огляду на те, що майже ніхто не реєструється в рятувальній службі виходячи в гори, цінність інформації зростає в рази... Також, маркування надає змогу зорієнтуватись за нульової видимості, адже саме погодні умови перетворюють дружелюбні Карпати на суворого "звіра"...
 Так от, стовпчики з інформацією та маркування, кожного року псуються в силу погодних та "нелюдських" явищ ... Ураганний вітер, намерзання снігу, вандалізм - простріли табличок з рушниці нашими земляками... 
 Тому стовпчики постійно необхідно відновлювати та шукати все нові способи монтажу і матеріалів, що являється одним з головних напрямків яким займаються члени некомерційної та неприбуткової організації Туристичне товариство «Карпатські стежки»... Майже все тримається на ініціативі та небайдужості до наших гір людей... 
Наш кулинарный блог